Простийпошук |
Розширенийпошук |
Покажчики
|
Професійний пошук |
Рубрикатор НБУВ |
Розподілений пошук |
Бази даних
Наукова періодика України - результати пошуку
Книжкові видання та компакт-дискиЖурнали та продовжувані виданняАвтореферати дисертаційРеферативна база данихНаукова періодика УкраїниТематичний навігаторАвторитетний файл імен осіб
 |
Для швидкої роботи та реалізації всіх функціональних можливостей пошукової системи використовуйте браузер "Mozilla Firefox" |
|
|
Повнотекстовий пошук
| Знайдено в інших БД: | Книжкові видання та компакт-диски (4) | Автореферати дисертацій (1) | Реферативна база даних (13) |
Список видань за алфавітом назв: Авторський покажчик Покажчик назв публікацій  |
Пошуковий запит: (<.>A=Ротова С$<.>) | |||
|
Загальна кількість знайдених документів : 9 Представлено документи з 1 до 9 |
|||
| 1. | 
Ротова С. О. Сучасна стратегія застосування малобілкової дієти з нефропротекторною метою [Електронний ресурс] / С. О. Ротова // Почки. - 2014. - № 1. - С. 10-13. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2014_1_6 | ||
| 2. |
Ротова С. О. Ураження нирок при солідних пухлинах [Електронний ресурс] / С. О. Ротова, О. О. Дядик, С. Д. Білик, Г. Г. Репинська // Почки. - 2016. - № 4. - С. 54-60. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2016_4_12 Описано клінічний випадок дебюту раку молочної залози з нефротичним синдромом. | ||
| 3. | 
Лисенко Г. І. Гематологічні маски системного червоного вовчака [Електронний ресурс] / Г. І. Лисенко, Л. В. Хіміон, С. О. Ротова, І. В. Климась, Г. Г. Репінська, Л. С. Тимощук // Семейная медицина. - 2013. - № 3. - С. 56-60. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/simmed_2013_3_14 Описано клінічний випадок дебюту системного червоного вовчака із тромботичної тромбоцитопенічної пурпури. | ||
| 4. |
Ротова С. О. Фізіологічні зміни в нирках у людей похилого віку [Електронний ресурс] / С. О. Ротова // Почки. - 2016. - № 2. - С. 51-54. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2016_2_12 Викладено динаміку морфологічних і функціональних змін у нирках у процесі старіння людського організму. | ||
| 5. |
Іванов Д. Д. 10-річний особистий досвід застосування ритуксимабу в нефрологічних пацієнтів [Електронний ресурс] / Д. Д. Іванов, О. О. Дядик, С. О. Ротова, М. Д. Іванова // Нирки. - 2020. - Т. 9, № 2. - С. 99-104. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2020_9_2_7 Наведено дані 10-річних спостережень авторів щодо призначення ритуксимабу у разі хронічної хвороби нирок, що була викликана гломерулонефритом, системним червоним вовчаком або васкулітом. 27 дорослих пацієнтів (<$E34~symbol С~6> років, 10 (37 %) чоловіків, 17 (63 %) жінок, тривалість ниркового захворювання становила <$E3,2~symbol С~0,3> року), 2 - із трансплантованою ниркою і 6 дітей одержували ритуксимаб у дозі 1 г двічі з перервою 2 тиж і потім через півроку. Середня доза ритуксимабу становила 2,4 г на курс лікування на одного хворого. 86 % (23) хворих було проведено біопсію, 17 % (4) - двічі, 4 % (1) - тричі, CD20-позитивні клітини в нефробіоптаті визначали 17 пацієнтам (74 %). Перед другим введенням ритуксимабу (через 6 міс після першого введення) проводилось дослідження CD20 у сироватці крові, за наявності будь-якої кількості клітин або збереження активного процесу доза ритуксимабу становила повторно по 1 г двічі. У 3 пацієнтів (11 %) під час введення препарату на <$E2,00~symbol С~0,25> год була алергічна реакція на нього. Для контролю артеріального тиску в гіпертензивних пацієнтів додатково призначали торасемід та моксонідин після введення метилпреднізолону. Супроводжувальна терапія включала призначення інгібіторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та сечогінні. Для оцінки ефективності терапії ритуксимабом використовували 2 показники: рівень протеїнурії (на початок лікування становив <$E3,7~symbol С~1,0> г/добу) та розрахункову швидкість клубочкової фільтрації (EPI) (на початок лікування - <$E55,50~symbol С~3,33> мл/хв). Загальна ефективність лікування ритуксимабом у досягненні ремісії становила 74 % серед нефрологічних пацієнтів, проте суттєво відрізнялась за різних нозологічних форм: найвища спостерігалась у разі люпус-нефриту (до 80 %), у половини пацієнтів із фокально-сегментарним гломерулосклерозом і мембранозною нефропатією, та абсолютно неефективною терапія була у випадку гранулематозу з поліангіїтом за синдрому Гудпасчера. Прогностична значимість виявлення CD20 у нефробіоптаті для обгрунтування призначення ритуксимабу потребує подальших досліджень, проте їх велика кількість є прогностично несприятливим фактором. Визначення CD20 у крові може бути додатковим інструментом для обгрунтування строків другого/третього введення ритуксимабу.Наведено дані 10-річних спостережень авторів щодо призначення ритуксимабу у разі хронічної хвороби нирок, що була викликана гломерулонефритом, системним червоним вовчаком або васкулітом. 27 дорослих пацієнтів (<$E34~symbol С~6> років, 10 (37 %) чоловіків, 17 (63 %) жінок, тривалість ниркового захворювання становила <$E3,2~symbol С~0,3> року), 2 - із трансплантованою ниркою і 6 дітей одержували ритуксимаб у дозі 1 г двічі з перервою 2 тиж і потім через півроку. Середня доза ритуксимабу становила 2,4 г на курс лікування на одного хворого. 86 % (23) хворих було проведено біопсію, 17 % (4) - двічі, 4 % (1) - тричі, CD20-позитивні клітини в нефробіоптаті визначали 17 пацієнтам (74 %). Перед другим введенням ритуксимабу (через 6 міс після першого введення) проводилось дослідження CD20 у сироватці крові, за наявності будь-якої кількості клітин або збереження активного процесу доза ритуксимабу становила повторно по 1 г двічі. У 3 пацієнтів (11 %) під час введення препарату на <$E2,00~symbol С~0,25> год була алергічна реакція на нього. Для контролю артеріального тиску в гіпертензивних пацієнтів додатково призначали торасемід та моксонідин після введення метилпреднізолону. Супроводжувальна терапія включала призначення інгібіторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та сечогінні. Для оцінки ефективності терапії ритуксимабом використовували 2 показники: рівень протеїнурії (на початок лікування становив <$E3,7~symbol С~1,0> г/добу) та розрахункову швидкість клубочкової фільтрації (EPI) (на початок лікування - <$E55,50~symbol С~3,33> мл/хв). Загальна ефективність лікування ритуксимабом у досягненні ремісії становила 74 % серед нефрологічних пацієнтів, проте суттєво відрізнялась за різних нозологічних форм: найвища спостерігалась у разі люпус-нефриту (до 80 %), у половини пацієнтів із фокально-сегментарним гломерулосклерозом і мембранозною нефропатією, та абсолютно неефективною терапія була у випадку гранулематозу з поліангіїтом за синдрому Гудпасчера. Прогностична значимість виявлення CD20 у нефробіоптаті для обгрунтування призначення ритуксимабу потребує подальших досліджень, проте їх велика кількість є прогностично несприятливим фактором. Визначення CD20 у крові може бути додатковим інструментом для обгрунтування строків другого/третього введення ритуксимабу. | ||
| 6. | 
Ротова С. О. Впровадження міжнародних клінічних настанов у практику (за матеріалами 13-го Міжнародного післядипломного курсу ERA-EDTA: нефрологічна академія REENA) [Електронний ресурс] / С. О. Ротова, О-др І. Таран, О. І. Таран // Актуальні проблеми нефрології. - 2019. - № 1-2. - С. 69-71. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Apn_2019_1-2_16 | ||
| 7. |
Кушніренко С. В. Ренопротекторні можливості Lespedeza capitata у хворих на хронічну хворобу нирок із цукровим діабетом 2-го типу [Електронний ресурс] / С. В. Кушніренко, Д. Д. Іванов, С. О. Ротова, О. В. Кушніренко // Нирки. - 2021. - Т. 10, № 3. - С. 162-168. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2021_10_3_9 На сьогодні питання ренопротекції вийшли за межі застосування тільки антигіпертензивної терапії. Стабільна цукрознижувальна терапія, уратзнижуюча терапія є невід'ємними фрагментами сучасної ренопротекції, що дозволяють покращувати функціональний стан нирок за рахунок збільшення швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) і зменшення рівня екскреції альбуміну (РЕА) та співвідношення альбумін/креатинін (САК). Однак гіпоазотемічна терапія, спрямована на зменшення вмісту азотистих шлаків, залишається провідною складовою лікування пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН). Мета дослідження - оцінка ренопротекторного потенціалу препарату Лібера (Lespedeza capitata) в пацієнтів із ХХН 2 - 3-ї стадії на тлі цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. У дослідження включені 107 пацієнтів із ЦД 2-го типу, віком від 19 до 75 років (жіночої статі - 41,1 %, чоловічої статі - 58,9 %), ХХН 2 - 3-ї стадії, мікро- та макроальбумінурією (категорія А2 і А3). Пацієнти розділені на дві групи: група I - традиційна стабільна цукрознижувальна та антигіпертензивна терапія (n = 50), група II - традиційна стабільна цукрознижувальна та антигіпертензивна терапія у поєднанні з Lespedeza capitata (Лібера) (n = 57), яку призначали по 1 капсулі 3 рази на добу незалежно від прийому їжі протягом 3 місяців. Критеріями ефективності лікування були: динаміка ШКФ, РЕА/САК у добовій сечі. Термін спостереження за пацієнтами становив 3 місяці. Ренопротекторний потенціал Lespedeza capitata (Лібера) продемонстрований через 3 місяці лікування у вигляді вірогідного збільшення ШКФ у пацієнтів із ХХН 2-ї ст. II групи до 79,0 +- 1,4 мл/хв/1,73 м<^>2 | ||
| 8. |
Іванов Д. Д. Технології збереження функції нирок у пацієнтів із хронічною хворобою нирок і гіперурикемією [Електронний ресурс] / Д. Д. Іванов, Т. Б. Бевзенко, С. В. Кушніренко, С. О. Ротова // Нирки. - 2021. - Т. 10, № 1. - С. 4-9. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nirku_2021_10_1_5 Поширеність хронічної хвороби нирок (ХХН) і гіперурикемії глобально зростає. Невпинне збільшення кількості пацієнтів з порушеною функцією нирок на тлі цукрового діабету, артеріальної гіпертензії і збільшення тривалості життя в кінцевому підсумку призводить до значних витрат, пов'язаних з необхідністю застосування дорогих методів нирково-замісної терапії. Основним завданням для лікарів є своєчасне виявлення й сповільнення прогресування ХХН, проведення ренопротекції. Гіперурикемія розглядається як незалежний фактор ризику виникнення й прогресування хвороби окрім традиційних на сьогодні мікроальбумінурії і зниження швидкості клубочкової фільтрації. Актуальність виявлення гіперурикемії зумовлена можливістю її подальшої корекції для покращання прогнозу захворювання й відстрочення кінцевої стадії ХХН, підвищення якості життя й зменшення витрат на лікування хворих. Зменшення загального пулу сечової кислоти в організмі сприяє мінімізації ризику артропатії і нефролітіазу, загострення подагри, прогресування ниркової недостатності та інших ускладнень. Проте, попри сотні опублікованих клінічних досліджень, присвячених питанням діагностики й лікування хворих із ХХН, якість допомоги залишається неоптимальною. Надано різні погляди на технології збереження функції нирок у пацієнтів із ХХН і гіперурикемією, які потребують вдосконалення. | ||
| 9. |
Кушніренко С. В. Безсимптомна і симптомна гіперурикемія: інноваційна стратегія лікування [Електронний ресурс] / С. В. Кушніренко, Л. М. Савицька, Т. Б. Бевзенко, С. О. Ротова, О. Ю. Лисянська // Сімейна медицина. Європейські практики. - 2023. - № 3. - С. 63-70. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/simmed_2023_3_11 | ||
Попередній перегляд: 
Реферативна БД
 |
| Відділ наукової організації електронних інформаційних ресурсів |
 Пам`ятка користувача |